Чернівці (Czerniowce, Cernauti, Czernowitz, טשערנאָוויץ) — це місто на південному заході України, розташоване на річці Прут. Перша згадка про місто датується приблизно 1408 роком. Чернівці мають багату історію: вони були частиною Молдавії та Османської імперії. У 1849 році місто стало столицею Герцогства Буковина. У 1775 році Чернівці увійшли до складу великої й багатонаціональної імперії Габсбургів. Перебування у складі Австро-Угорщини залишило свій унікальний слід в архітектурі Чернівців, особливо в старій частині міста.
Німецький письменник Георг Гайнцен писав про Чернівці:
На півдорозі між Києвом і Бухарестом, між Краковом і Одесою — це місто було неписаною столицею Європи, де лунали найпрекрасніші колоратурні сопрано, візники сперечалися про Карла Крауса, тротуари замітали букетами троянд, а книгарень було більше, ніж пекарень.
У 1918–1940 роках Чернівці входили до складу Румунії. Пізніше, внаслідок домовленостей пакту Молотова-Ріббентропа, місто стало частиною СРСР. Під час німецько-радянської війни Чернівці знову опинилися у межах Румунії. У 1944 році, з наближенням радянського фронту, місто знову увійшло до складу Радянського Союзу — Української РСР. Після перебудови та розпаду Радянського Союзу в 1991 році Чернівці стали частиною незалежної України.
Єзуїти з’явилися в Чернівцях завдяки архієпископу Зигмунту Щесному Фелінському, який там оселився. У 1885 році він подарував свій будинок єзуїтам, які влаштували в ньому каплицю. Будинок мав 11 кімнат. Інший будинок був переобладнаний на публічну каплицю, де проповіді виголошували польською та німецькою мовами.
Костел Найсвятішого Серця Ісуса був збудований у 1891–1894 роках на землі, наданій містом. Ініціатором будівництва став настоятель єзуїтів у Чернівцях отець Франциск Еберхард. 25 жовтня 1894 року костел освятив архієпископ Северин Моравський. Поруч із храмом єзуїти побудували чернечий дім, у який вони заселилися 27 жовтня 1894 року.
Окрім звичайної душпастирської діяльності, єзуїти займалися керівництвом Марійської Содаліції та катехизацією у народних школах. Львівський архієпископ Юзеф Більчевський поставив перед єзуїтами велике завдання, доручивши їм місію примирення двох ворогуючих націй: поляків і німців, що проживали в Чернівцях.
У 1924 році за рішенням тодішнього генерала Ордену отця Володимира Ледуховського місія в Чернівцях увійшла до складу новоствореної румунської місії, яка у 1937 році була перетворена на віце-провінцію. Останнім настоятелем місії був отець Владислав Куморович, який із 1941 року також виконував обов’язки генерального вікарія Буковини. У 1944 році його депортували до табору примусової праці спочатку в Монголії, а потім у Казахстані. До Польщі він зміг повернутися лише у 1956 році в межах акції репатріації польських громадян, які перебували в СРСР.
За часів комунізму єзуїтський костел у Чернівцях був закритий і використовувався як державний архів. Це спричинило значні пошкодження фасаду та особливо внутрішнього простору храму. Костел вдалося повернути у 2010 році. Нині він усе ще перебуває у складному стані, ремонт просувається повільно. Попри це святиня служить вірянам відновленої парафії.
